Василь Козел:  «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Василь Козел: «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Кандидати в депутати в більшості випадках передбачувані в своїх «підходах» до виборців. Не схожим на інших претендентів на народного обранця виявився Василь Козел, голова Житомирської обласної організації Єдиного Центру – людина молода та енергійна, сповнена бажання працювати та вирішувати проблеми, завдяки системному підходу та далекоглядному баченню. І округ був обраний не випадково, адже рідний Василю Козелу Житомирський район є частиною 67-го виборчого округу, куди також входять Чуднівський, Любарський, Романівський та частина міста Житомира. Гадзинка, Нова Вигода, Березина, Глибочиця – села Житомирського району, де знають Козела Василя не з плакатів- обіцянок та «біг-мордів». Він тут прикладає всіх зусиль, щоб відродити та надати європейського вигляду селу.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

   Леся ОРОБЕЦЬ: «Школа реально вплинула на реформу»
2009-04-03 11:14:00

Леся ОРОБЕЦЬ: «Школа реально вплинула на реформу»

Нам вдалося переконати МОН запланувати проведення ЗНО наприкінці навчального року, тобто виключно за підсумками виконання шкільних програм. Це реальний прогрес.

       - Пані Лесю. Востаннє ви були на Житомирщині влітку минулого року – обговорювали з освітянами підсумки минулорічної тестової кампанії. Які плани маєте цього разу?
     - Плани в мене цього разу дещо складніші. Причина – криза. Маю дуже тривожні сигнали про масові невиплати заробітної плати вчителям, а також іншу не зовсім приємну інформацію. Є проблеми зі студентами. З одного боку, стипендії затримують або сплачують не всім, хто має на це право, з іншого – плату за навчання неконтрольовано підвищують. Планую зустрітися з кількома ректорами та обласним освітянським керівництвом.
    
     - А з учителями?
     - Аякже. Передусім маю відзвітуватися за те, що втілено впродовж півріччя за їх пропозиціями.
     Користуючись нагодою, хочу подякувати всім тим, хто в минулому році долучився до виявлення слабких місць нововведення, а отже і до його модернізації. Передусім, маю на увазі освітян, що впродовж наших минулорічних зустрічей озвучили низку суттєвих зауважень і пропозицій щодо вдосконалення процедури незалежного оцінювання. Їх усіх можна вважати реальними співавторами нинішньої освітньої реформи.
    
     - Які саме ідеї земляків спрацювали?
     - Найбільше нарікань у Житомирській області пролунало на адресу невдалих термінів проведення процедури оцінювання. На щастя, нам вдалося переконати МОН запланувати проведення ЗНО наприкінці навчального року, тобто виключно за підсумками виконання шкільних програм. Це реальний прогрес. 
     Щоправда, не спрацювала інша ідея житомирських освітян – розпочати навчальний рік у вишах 1 жовтня із таким розрахунком, аби почати процедуру ЗНО в червні. Відтак, цьогорічне тестування розпочнеться вже в травні за підсумками виконаної, хоча й ущільненої програми. Дуже вірю в те, що наступного року виші трохи поступляться власними пріоритетами задля наших спільних інтересів.
     З найбільш помітних змін у процедурі, запропонованих житомирянами, відмічу радикальне зменшення пільг при вступі, у тому числі знято всі преференції для абітурієнтів, що їх надавали виші. Вищим навчальним закладам відтепер категорично заборонено змінювати умови вступу, що мали бути ними оприлюднені  з 1 листопада.
    
     - Якщо мені не зраджує пам’ять, в нас дуже багато минулого року говорили про необхідність скасування пільг, які надає при вступі золота медаль, і, навпаки, наполягали на посиленні ролі середнього балу шкільного атестату. Що із цим?
     - Можу порадувати. Медаль вже не є підставою до вступу за співбесідою, хоча в умовах вступу вона згадується з-поміж решти аргументів на користь вступника. Ніхто медаль не скасовував і не планує скасовувати, але колишню роль гарантованої перепустки до вишу вона безумовно втратила.
     Із середнім балом атестату ситуація дещо складніше. Мені вдалося пролобіювати рішення парламентського Комітету з питань науки і освіти, яким рекомендовано Міносвіти внести до «Умов прийому до вищих навчальних закладів України 2008-2009» зміни, що зобов’яжуть приймальні комісії вишів надавати перевагу більш високому балу атестату вступника при наборі однакової кількості балів за сертифікатами  УЦОЯО. Але проблема  в тому, що рішення це вдалося прийняти лише в грудні – вже дещо запізно.
     Наразі МОН наполягає на тому, аби не змінювати правила гри, декларовані на початку навчального року. Це, до речі, також одна з вимог ваших вчителів, адресованих мною пану Міністру.
    
     - Тобто середній бал атестату цього року ще не будуть враховувати при вступі?
     - Не зовсім так. Його будуть враховувати, але з-поміж решти інших – формально на вибір приймальної комісії, а по суті – ректора. Вагу обов’язкового і першорядного він, швидше за все, набуде лише під час наступної тестової кампанії. Тобто в кращому разі лише наступного року середній бал мобілізуватиме випускників на сумлінне вивчення усіх, а не лише «тестових» навчальних дисциплін. Не все так просто, повірте. Але вода камінь точить – є прогрес.
    
     -  Чого чекаєте від нинішніх зустрічей з учителями?
     - Як уже казала, по-перше, маю відзвітуватись, яким чином втілено чи не втілено їх пропозиції і чому. На жаль, більшість політиків тим себе не обтяжує. І дарма.
     По-друге, є нові виклики, нові запитання. А з огляду на досвід минулорічного спілкування є чималі підстави сподіватися на мудру пораду. Зокрема, що робити з рештою пільг при вступі, які збережені на рівні закону? Яких змін потребує список предметів, які виносяться на тестування? Як удосконалювати громадський контроль над ЗНО? І таке інше…
     І нарешті. Очевидно, що в умовах кризи вчитель потребує дієвої допомоги і захисту від невиплат по заробітній платі, стрибків інфляції тощо. Для цього потрібен не менш дієвий механізм обміну інформацією та зворотного зв’язку. Адже першими від кризи страждають найменш захищені.
    
     - Чи не варто вчителя захистити законом – як шахтаря?
     - Над цим і працюємо. Головна проблема полягає в тому, що мало хто знає до цього часу, якого саме нормативного захисту потребує вчитель. Чи поліпшить, зокрема, його долю статус державного службовця? Чи варто прописати якийсь особливий статус окремим законом? На перший погляд ідеться про цілком очевидні речі, але не менше є і запитань.
     Наосліп, напомацки можна тільки дров наламати. До прикладу, поширення на освітян усіх вимог Закону «Про державну службу» лише  невиправдано звузить їх права. Йдеться про істотне скорочення термінів відпустки, заборону займатися підприємницькою діяльністю, брати участь у страйках тощо.  Напевно, краще прийняти окремий закон, яким, передусім, гарантувати рівень пенсійного забезпечення, що становитиме 80% максимуму заробітної плати.
     
     - Ви згадували про проблеми зі студентами.
     - Відбуваються дивні речі. Кабмін рапортує, що розрахувався з вищою школою по стипендіям, ректори стогнуть і божаться, що грошей нема.
     В одних вишах виплати просто затримують, в інших – встановлюють додаткові вимоги для отримання стипендії, що суперечать чинному законодавству. Є, зокрема, випадки, коли ректори власним наказом встановлюють «стипендіальний» бал вище за 4.0 попри очевидні вимоги Постанови Кабміну №882 від 12 липня 2004 року.
    
     -  Отже винні ректори?
     - Ректори звичайно підставляються, але підозрюю, що в них і вибору особливого немає. Як і грошей. За наявною в мене інформацією, уряд забезпечує стипендіальні потреби вищих навчальних закладів у  кращому разі на 70%. Де ректорам гроші брати? Але ж і студентам від того не легше…
     Відтак зустрічі планую не тільки з учителями, але й керівництвом найбільш проблемних вишів і студентським активом. Крім того, маю законопроект, який потребує низки уточнень з боку ректорської і студентської громади.
    
     - Який саме проект ви маєте на увазі?
     - Проект Закону «Про захист прав студентів в умовах кризи», яким ми плануємо захистити від кризи вищу школу в цілому – як бюджетників, так і контрактників, так і її керівництво.
     Проект, зокрема, гарантуватиме бюджетникам стипендіальні виплати на рівні мінімальної заробітної плати. Бюджет це не дуже перевантажить, адже станом на грудень 2008 року «мінімалка» лише на  75 гривень перевищувала гарантований Кабміном обсяг стипендії для студента вищого навчального закладу III-IV рівня акредитації. Проте, в разі прийняття проекту, студентські виплати будуть захищені і гарантовані законом, що в умовах кризи відіграє не останню роль.
    
     - У мене особисто заперечень нема.  Ідея хороша. Але як ви збираєтеся помирити ректора і контрактника, кожен з яких прагне тягти ковдру на себе?
     - Вони дійсно мають різні, а часом протилежні інтереси, однак дещо їх об’єднує. Вони в одному човні.
     Контрактники, зокрема, потребують захисту від немотивованих і неконтрольованих поборів з боку ректорату. Я мала кілька звернень з боку студентів щодо брутальних фактів ректорської сваволі ще тоді, коли криза навіть і не «стукала у двері». В одних випадках студентів незаконно відраховували за відмову доплачувати за навчання понад ціну, обумовлену договором, в інших – «лише» шантажували подібним відрахуванням. Довелося втручатися, пояснювати, нагадувати про закон.
     Сьогодні ситуація трохи інша. Вимагати від вищої школи на тлі нинішніх темпів інфляції, аби вартість навчання не зростала всі 4-5 років, що діє контракт, нереально. Виші просто ляжуть у такому разі. Водночас, і перекладати власні бюджетні негаразди на плечі студентів-контрактників виші не мають жодного права.
     Єдиний вихід – закласти в договорі базову вартість навчання, а також формулу її щорічної корекції з урахування індексу інфляції за попередній рік. Більше того, закон має гарантувати, що дане зростання  індекс інфляції за жодних обставин не перевищить. Все чесно і прозоро.
     
     - Думаю, ректорів це не врятує.
     - Проект цим не вичерпується. В ньому, до речі, передбачено гарантії того, що нормативи  та  розміри бюджетного фінансування не залежатимуть від обсягів додаткових джерел фінансування від надання платних послуг. Це по-перше. А по-друге, ним передбачено, що невикористані в поточному фінансовому році бюджетні кошти не можуть вилучатися на користь інших бюджетних видатків або впливати на обсяг коштів, що плануються на наступний фінансовий період. Думаю, ректори заперечувати не будуть.
     Це міф, нібито в умовах кризи виживає найсильніший. Насправді, люди завжди рятуються разом.
    
     - А що держава?
     - Уряд і справді може зробити чимало. Передусім, у сфері забезпечення соціальних гарантій учительської праці. Нормативна база дозволяє.
     На жаль, освіта вже кілька років поспіль втрачає творчих, енергійних фахівців, що шукають кращого застосування власного досвіду, в той час як студенти педвузів відверто сумніваються, що пов’яжуть свою долю зі шкільництвом.
     Наразі школа потребує захисту, щоденної дбайливої турботи з боку влади. Очевидним є одне – на популізмі країну не розбудуєш, а освіту не відродиш. Наша школа як ніколи раніше потребує господаря. А держава – тим паче.
     
     -  Хто в цьому винен, на вашу думку?
     - На жаль, нинішній Кабмін відтворює сумну практику більшості попередніх урядів, що фінансували освіту по відверто залишковому принципу.
     Секрет простий. Якщо Прем’єр мислить категоріями претендента на посаду Президента, нащо йому дбати про школярів – вони ж не мають права голосу. Для такого політика школа – глухий кут.



 

Газета «Діловий Бердичів» № 22 від 26.03.09

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"