Василь Козел:  «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Василь Козел: «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Кандидати в депутати в більшості випадках передбачувані в своїх «підходах» до виборців. Не схожим на інших претендентів на народного обранця виявився Василь Козел, голова Житомирської обласної організації Єдиного Центру – людина молода та енергійна, сповнена бажання працювати та вирішувати проблеми, завдяки системному підходу та далекоглядному баченню. І округ був обраний не випадково, адже рідний Василю Козелу Житомирський район є частиною 67-го виборчого округу, куди також входять Чуднівський, Любарський, Романівський та частина міста Житомира. Гадзинка, Нова Вигода, Березина, Глибочиця – села Житомирського району, де знають Козела Василя не з плакатів- обіцянок та «біг-мордів». Він тут прикладає всіх зусиль, щоб відродити та надати європейського вигляду селу.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Єдиний Центр має потенціал повести за собою людей
2008-11-12 16:13:00

Єдиний Центр має потенціал повести за собою людей

Свого попередника нинішній мер Житомира Віра Тимофіївна Ше-лудченко випередила на дві тисячі голосів — це для багатьох було несподіванкою. Та з її приходом на цю посаду місто помітно змінилось:

Свого попередника нинішній мер Житомира Віра Тимофіївна Ше-лудченко випередила на дві тисячі голосів — це для багатьох було несподіванкою. Та з її приходом на цю посаду місто помітно змінилось: припинено відключення води та світла, вулиці очистили від стихійної торгівлі та освітили, модернізували систему водопостачання, запровадили енергозберігаючі технології. Це далеко не повний список здобутків мера. «Гріх не покритикувати владу, — посміхається перехожий, якого ми зустріли неподалік мерії, — але зміни на краще також відчутні, особливо за останні два роки».


— Віро Тимофіївно, на Заході таких жінок називають «бізнес-леді» або людиною, яка «зробила себе сама». Та попри все житомиряни передусім вказують на Вашу людяність, привітність та щирість, що не типово для політики.


— Мабуть, це тому, що я не зовсім політик. Особисто для мене, прихід у кабінет міського голови був несподіванкою, тому що я не ставила собі це за мету. Я очолювала досить успішне німецько-українське підприємство і пишалася тим, що змогла там за 10 років зробити. І коли мені запропонували взяти участь у виборах мера, я спочатку сприйняла це за жарт. Спершу важко було навіть сформувати програму, бо я не можу говорити те, у чому насправді не переконана. Але коли вдалося віднайти потрібні слова, почалася дуже серйозна робота. Приймали всюди гарно. Можливо, й через те, що говорила щиро. Насправді неможливо обманути людей. Коли хтось приходить, і хочеться щоб він від тебе вийшов з упевненістю, що його прохання чи проблема буде вирішене, ти справді мусиш говорити щиро. І якщо обіцяєш, треба це виконувати. Я завжди ставлю себе на місце цих людей: а що би я казала в такій ситуації? Напевне, те саме: і владу лаяла би, і говорила би, що всі чиновники нічого не роблять і сидять у кабінетах, тільки аби щось відхопити.


Тримати усе під контролем Вірі Тимофіївні допомагає не лише карта міста на стіні кабінету, а й команда заступників. Віднедавна — ще й однопартійці з Єдиного Центру, у якому вона - член Президії. Поряд із Законом «Про місцеве самоврядування» на її робочому столі - Слово Боже. Залежно від ситуації, каже вона, і те, і інше завжди має бути під рукою


— А як Вам удається гнучко модерувати відносини між політсилами у міській раді? На Вашу думку, мер повинен бути господарником чи політиком?
— Мер повинен бути, передусім, господарником. Ось у мене, наприклад, майже не було політичного досвіду, але щойно стала до виконання обов\'язків міського голови — необхідність вирішувати якісь питання зробила з господарника ще й політика. Я ніколи не брала участі у політичних перемовинах, закулісних іграх, а просто намагалася переконати депутатів, що під час вирішення проблем міста має бути якомога менше політики. Хоча це важко, тому що політика верстається у Києві, і вона рано чи пізно доходить на місця, завдаючи інколи більше шкоди, ніж користі чи порядку.


— Чому Ви приєдналися до Єдиного Центру?
— Ось уже два роки працюю на посаді мера і щодня стикаюся з надмірними політичними амбіціями, які насправді заважають роботі. Як на мене, Єдиний Центр — політична сила, яка в змозі об\'єднати країну попри політичну конкуренцію.   Коли   читаєш програму партії і засадничі положення, там немає жодного натяку на конфронтацію. Тому маю надію, що Єдиний Центр зможе привнести виключно конструктив в українську політику, оскільки і на Раді партії, на зібраннях, і під час розмови з однопартійцями я бачу реальну зацікавленість і бажання допомогти людям.


— Ви знаходитесь за 130 кілометрів від епіцентру політичних подій. Які враження від того, що відбувається в Києві?
— Ви знаєте, іноді смішно. Іноді розпач проймає від того, що політики верзуть нісетніці. А іноді навіть соромно, тому що люди, яким ми делегували повноваження, займаються зовсім не тим, чим потрібно. Тому враження неоднозначні. Якщо говорити про мешканців міста, з якими я найчастіше спілкуюся, то коли мова заходить про Верховну Раду, вони, здебільшого, просто махають рукою, мовляв, навіть говорити не хочеться.


— А в Житомирській раді часто блокують трибуну чи, може, надувають кульки або вартують під електрощитовою?
— За два з половиною роки нічого подібного в нас не траплялося. Взагалі, ми дуже скрупульозно готуємося до сесійних засідань: всі питання попередньо розглядаються у комісіях, проводимо погоджувальні ради, і якщо якесь питання не до кінця погоджене, відправляємо його на доопрацювання. Звісно, є питання, щодо яких дуже важко прийти до спільного рішення. Але їх дуже мало. Я дуже вдячна своїм депутатам за їхнє відповідальне ставлення до своїх обов\'язків.


— Наскільки ефективна пропорційна система?
— Знаєте, я часто повторюю своєму попереднику: «Я тобі заздрю, тому що ти працював при мажоритарній системі». Як мер, я намагаюся якось об\'єднувати представників різних політсил. Прошу їх дбати передусім про інтереси міста, не бути політично заангажованими, адже ми працюємо для міста, а політику хай творять у Верховній Раді. Хоча дуже часто підходять депутати і кажуть: «Я розумію, що це неправильно, що ми повинні голосувати ось так, але керівництво зі столиці дало прямо протилежну к вказівку, а я ще повинен все проконтролювати як слід». Зрозуміло, що повернення до мажоритарної системи неможливе, та й мабуть не зовсім доцільно це робити. Але коли люди голосують за ту чи іншу партію, вони повинні бачити перелік  усіх людей, усі обличчя. Тому  треба негайно запроваджувати відкриті списки. Крім того, мажоритарники хоча би приходили на місця і звітувалися. Зараз жодна політсила не звітується ні за виконання обіцянок, ні за деструктивну політику.


— Від чого залежить компроміс у політиці, на Вашу думку?
— Перш за все, є принципи, від яких я не можу відмовитися. Здебільшого обурює підхід до вирішення якогось питання. Тобто траплялося так, що приходить людина і починає нахабно тиснути: якщо не зробите так і так, Вам зателефонує такий-то зі столиці. У таких ситуаціях, звичайно, я не бачу підстав для розмови, не те що компромісного рішення. Трапляється і таке, коли ти бачиш, що людина дійсно у розпачі, і проблема стосується якоїсь особистої проблеми. Тоді навіть можна десь відійти від принципів, щоб допомогти.


— Лідер Єдиного Центру Ігор Кріль заявляв, що у Політичній Раді партії переважає думка щодо самостійної участі у виборах. Ви як очільниця Єдиного Центру в Житомирі — за який формат участі?
— Я за те, щоб партія йшла на вибори окремо. Єдиний Центр створювався як політична сила однодумців. На нещодавньому з\'їзді було поставлено чіткі цілі, яких потрібно досягнути. Свого часу я була в Нашій Україні, коли йшло формування блоку з Народною самообороною. І я пам\'ятаю, як ми в Житомирі на площі збирались, приїжджав і Луценко, і Жванія, і Гриценко, а потім Наша Україна вносила Народну Самооборону до парламенту мало не на власних плечах. Або, скажімо, коли голова ХДС був членом фракції Нашої України у парламенті, а її депутати в обласній раді пхали нам палки в колеса. Хіба це нормально?
 Маючи такий досвід, я не особливо схильна до різного роду об\'єднань з іншими політсилами. Крім того, це не тільки моє особисте рішення, було відповідне рішення осередку, проводилась конференція.


 Я думаю, що ми можемо випробувати власну політичну міць, хоч ми й достатньо молода політична сила. Єдиний Центр має потенціал та конкретні принципи, щоб повести за собою людей.
— Як жителі міста, з якими Ви спілкуєтесь щодня, ставляться до економічної кризи? Наскільки місто вже зараз відчуло на собі удар кризи?
— Житомир уже досить серйозно відчув вплив кризи. Зокрема, найбільші підприємства перейшли на 3-4-денний робочий тиждень. Відповідно, люди отримають меншу зарплату і скоротяться надходження до місцевого бюджету з податку на прибуток фізосіб. Але найбільше, що тривожить людей, — вони не знають, що робити, бо ніхто не може спрогнозувати часові рамки кризи.


— Як допомагає міська влада?
— Державних підприємств, на які могла би безпосередньо впливати влада міста, у Житомирі немає.
Сьогодні всі підприємства або ЗАТ, або приватні. Тому цілеспрямовано впливати — немає інструментів. Але постійно проводимо діалог із бізнесом, розглядаємо їхні питання і, по можливості, сприяємо вирішенню проблем.
 Щойно розпочався опалювальний сезон, я звернулася до керівників усіх підприємств, щоб надали всі необхідні довідки, аби люди могли оформити субсидії і сплатити хоча би частину платежів коштом держави.


 Усе, що може місцева влада, це викликати керівників приватних підприємств і запитувати, чому низькі зарплати або чому гроші не виплачуються вчасно. Але прямого механізму впливу на бізнес органи місцевого самоврядування насправді не мають. І це ще одна
проблема, яка особливо загострюється під час кризи.


— Яка у Житомирі ситуація з комунальними тарифами і вартістю транспортних послуг?
— Ми скоригували тарифи у жовтні — відповідно до вимог Кабміну. Тобто тарифів не піднімали, корекція стосувалася тільки ціни на газ. Те саме ми зробили щодо забезпечення води і водовідведення, відкоригувавши тарифи відповідно до ціни на електроенергію.
 Щодо транспорту, піднімати тарифи поки що не будемо, адже у скільки разів ціна не піднімалась би, поки держава не вирішить питання комплексно в межах всієї України, особливо щодо пільгових перевезень, у всіх містах страждатимуть саме комунальні підприємства.


— У Вас, мабуть, дуже щільний робочий графік. Як Ви визначаєте пріоритети?
— Понеділок розпочинається із власної  апаратної  наради  на 8 ранку. Далі апаратна нарада у голови облдержадміністрації, потім нарада з заступниками. Це обов\'язковий розпорядок,  при якому розподіляються питання на тиждень.
  Середа до обіду — депутатський день. Також щопонеділка о 15 годині в нас нарада з усіма житлово-комунальними підприємствами. Крім того, є спеціалізовані обов\'язкові наради, які безпосередньо стосуються господарських справ міста.
 Другий і четвертий вівторок — прийом громадян. Ось, будь ласка, записалися на прийом цього тижня федерація футболу, директор департаменту туризму, спілка «Відродження», «Кредитпром-банк», Коменерго...


— Родина бачить Вас тільки ввечері? Вечерю готуєте для домашніх?
— Діти у мене вже дорослі, але коли мені запропонували балотуватися у мери, я зібрала всіх і сказала, що є таке питання. Діти погодились, а чоловік тільки мовчки дивився на мене. Ми з ним довго працювали разом, тому він розумів, що основне навантаження ляже саме на його плечі. Перший рік я бачила, наскільки важко йому було. Але я намагалася також його підтримати, наскільки могла, а згодом він і сам вже звикся.


 Готую здебільшого по вихідних, бо у будні раніше восьмої додому не приходжу. Але чоловік у всьому допомагає і бере ініціативу на себе.
— Отже вдома Ви почуваєтеся справжньою жінкою?
— Із чоловіком ми майже 30 років. І ви знаєте, у мене не було ще такого, щоб чи у неділю, чи на якесь свято він не дарував мені квіти. Хлопці також, як стали старші, перейняли від батька таку звичку. Частенько на вихідних, коли не хочеться ранком вставати, вже хоч і не сплю, але чую, як вони там на кухні щось готують. Я постійно відчуваю їхню турботу. У мене прекрасні сини і чоловік, тому в цьому плані, я вважаю, мені дуже пощастило в житті.



 

Розмову вів Петро Розуменко «Єдиний Центр» інформаційне видання Єдиного Центру №5 від 08.11.08

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"