Василь Козел:  «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Василь Козел: «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Кандидати в депутати в більшості випадках передбачувані в своїх «підходах» до виборців. Не схожим на інших претендентів на народного обранця виявився Василь Козел, голова Житомирської обласної організації Єдиного Центру – людина молода та енергійна, сповнена бажання працювати та вирішувати проблеми, завдяки системному підходу та далекоглядному баченню. І округ був обраний не випадково, адже рідний Василю Козелу Житомирський район є частиною 67-го виборчого округу, куди також входять Чуднівський, Любарський, Романівський та частина міста Житомира. Гадзинка, Нова Вигода, Березина, Глибочиця – села Житомирського району, де знають Козела Василя не з плакатів- обіцянок та «біг-мордів». Він тут прикладає всіх зусиль, щоб відродити та надати європейського вигляду селу.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Леся ОРОБЕЦЬ:  «Учитель схожий на солдата, якого виштовхують на першу лінію вогню без надійного тилу і забезпечення»
2009-10-12 12:31:00

Леся ОРОБЕЦЬ: «Учитель схожий на солдата, якого виштовхують на першу лінію вогню без надійного тилу і забезпечення»

До уваги читачів інтерв’ю за участю народного депутата України, голови підкомітету з питань базової освіти профільного комітету Верховної Ради України, заступника голови Єдиного Центру Лесі Оробець

           
      - Пані Лесю. За останні п’ять місяців ви на Житомирщині вдруге. Схоже, вам до вподоби наша область.
      - Від вас важко щось приховати... (Усміхається. – Ред.). Але є ще кілька вагомих причин.
     
      - Яких?
      - Ми навесні ще домовилися з вашими освітянами про традиційний формат зустрічей. Адже, як тільки реформа долає нові рубежі, вона обростає новими проблемами і викликами. Як днище корабля мушлями…
     
      - А що може вчитель?
      - Появу таких проблем учитель діагностує першим. І більшість з них успішно долає, хоча не завжди має для цього достатньо ресурсів і повноважень. У той час як наука і держава демонстративно вмивають руки. У таких випадках учитель нагадує солдата, котрого виштовхують на першу лінію вогню без надійного тилу і забезпечення.
     
      - Тобто?
      - Торік учні тестувалися в травні – до завершення навчального року і вичитки програми. Учитель криком кричав, що порушується освітнє законодавство. Між тим як в чиновника все було гаразд. І лише завдяки активності освітян, у тому числі, і вашої області, мені вдалося пролобіювати рішення щодо початку тестування виключно за підсумками виконання програми.
      Натомість отримали новий клопіт – навчальний рік для випускника скоротився на місяць, а програму виконували за рахунок ущільнення. І це в 11 класі!
     
      - Але ж уже є наказ Міносвіти, який наче вирішує проблему.
      - Так. Але знову ж таки завдяки жорсткому пресингу освітян, аргументи яких я озвучила на червневій колегії Міносвіти. Відтепер, останній навчальний рік у школі і вступна кампанія до вузів, що проводиться у форматі ЗНО, розмежовані не тільки в часі, але й документально.
      Тобто, випускник вчиться до кінця травня, складає в першій половині червня державну підсумкову атестацію за школу, отримує атестат, на який тестування жодним чином не впливає, і з легким серцем тестується задля вступу до вузу. Все чітко, прозоро і логічно.
     
      - Пані Лесю. Наскільки все це актуально на тлі недавнього коментаря голови Верховної Ради щодо «нерозумних заморських впроваджень» в освіті? Чи свідчить це про згортання курсу на реформи в освіті? Невже й справді все так погано?
      - Звичайно, ні. Мені не зрозуміла позиція спікера з даного питання. У нас є спеціально уповноважений орган в освіті – Міносвіти, який керується п.Вакарчуком. До того ж на підході друге читання законопроекту з унормування ЗНО, що готувався мною, зокрема.
     
      - Які в нього перспективи, на вашу думку?
      - Дуже непогані, як на мене. Принаймні в першому читанні за нього було віддано 244 голоси, тобто значно більше, ніж потрібно для подальшого проходження. Та й профільний комітет підтримав у другому читанні основні положення нашого проекту. Хоча й не без опору з боку опонентів реформи.
     
      - Якого саме?
      - Уявіть собі: порівняльна таблиця проекту з кількох десятків сторінок «плюс» 60 пропозицій до тексту від різних нардепів та відомств. Переважна більшість із них орієнтована на те, аби пролобіювати «виняток із правил». Або для майбутніх міліціонерів, або для заочників, або для контрактників тощо.
      «Нехай усі тестуються», – читалося між рядками, – «Але нехай дехто цього робити не буде. Нехай цей «дехто» буде рівніший за решту».
      Але ж сенс законопроекту – в рівних можливостях для всіх без винятку. У повній відповідності до ст. 24 Конституції, яка недвозначно гарантує рівність громадян незалежно від їх соціального походження, майнового стану та місця проживання, а також ст. 53 Конституції, яка гарантує громадянам безоплатну освіту на конкурсних засадах без жодних винятків, у тому числі пільг!
     
      - Усі цього року скаржаться на пільги. Невже їх так складно скасувати, якщо вони суперечать Конституції?
      - Біда в тому, що переважна більшість чинних пільг захищена на рівні закону. У тому числі, й зовсім недавніми актами нинішньої парламентської більшості. Але ще більша біда полягає у, так званій, «сорочій» соціальній стратегії нашого уряду: «Цьому дала, і цьому дала, а тому не дала…». Треба сподобатися шахтарям – вступні пільги отримують діти загиблих на шахті ім. Засядька, трапилася повінь у Закарпатті – і там постраждалим надається право вступу без конкурсу.
      А що робити решті? Чим решта гірша? Чому вступник, що набрав 400 балів із 400, не має права на вищу освіту за вибором?
     
      - Але ж пільговиків не так багато. Як можуть якісь 4,5% робити погоду при вступі?
      - Не було б, може, й біди, якби «пільговики» не вступали до одних і тих самих вузів. До найкращих і найменшою кількістю балів. До прикладу, в КНУ імені Т. Шевченка на 25 бюджетних місць за спеціальністю «економіка підприємств» претендувало цього року 40 пільговиків. І це при конкурсі 24,4 особи на місце.
      Скажіть, яким чином держава виграє від того, що за низкою стратегічних спеціальностей (міжнародні відносини, право, журналістика, економіка) перші курси тотально формуються з абітурієнтів, що набрали «задовільні» 124 бали?
     
      - Отже, ви пропонуєте скасувати всі пільги.
      - Не зовсім так. Дане питання занадто чутливе, аби його вирішувати поспіхом, без відповідної громадської та правової експертизи.
      Наприкінці жовтня ми його розглянемо на профільному комітеті. До цього планую порадитися з освітянами областей, провести круглий стіл за участі фахівців, де обговоримо шляхи подолання проблеми, визначити коло експертів та однодумців у парламенті. Звичайно будемо апелювати до фахової громадськості, ЗМІ тощо.
     
      - Які бачите варіанти розв’язання проблеми?
      - Найбільш радикальний підхід пов'язаний зі зверненням до Конституційного Суду України на предмет відповідності вступних пільг Основному закону країни. Для цього потрібно заручитися підтримкою 45 народних депутатів. Щоправда, можна піти й іншим шляхом.
     
      - Яким саме?
      - Можна підготувати проект законодавчих змін, які легалізують один із варіантів розв’язання проблеми. Наприклад, запровадити відсоткову квоту для пільговиків у межах кожного вузу або надати чинним пільгам статусу додаткового (не обов’язкового) фактору зарахування до вузу. Але для цього потрібно мати підтримку не менш як 226 нардепів.
      Нарешті, можна все лишити як є.
      
      - Ви ж так не вчините.
      - Звичайно ні. Ваші земляки ж і не дадуть (Усміхається. – Ред.).
     
      - Минулого разу, пам’ятаю, вистачало розмов про роль золотої медалі та врахування середнього балу атестату при вступі. Що змінилося цього разу?
      - Медаль вже цього року не була підставою до вступу за співбесідою, хоча в умовах вступу вона згадувалася з-поміж решти аргументів на користь вступника. Справедливість такого підходу лише підтвердили підсумки тестування. Дехто з «медалістів» цьогоріч виявив цілком «липову» природу. Лише у Львові, зокрема, 76 «золотих медалістів» провалили тести, не набравши з кількох предметів мінімальні 124 бали.
      Із середнім балом атестату ситуація дещо складніше. Я надіюсь,що проект № 4142 з унормування ЗНО пройде друге читання до нового року. Тоді врахування середнього балу атестату при рівності балів за тестами як першочергового фактору зарахування до вишу буде обов’язковим.
     
      - Чого ще чекаєте від зустрічі з нашими освітянами?
      - Як завжди, поради. Є кілька проблем, які потребують колективної уваги, зусиль і мудрості. І крім пільг вистачає запитань.
      
      - Яких саме?
      - Наприклад, чи потребує вища школа незалежного оцінювання?
      Адже донедавна переважна більшість навчальних закладів в Україні  навчала дітей за олімпійським принципом «важливо не перемогти, а брати участь». І лише незалежне оцінювання радикально змінило ситуацію. Завдяки реформі, принаймні, старші класи середньої школи почали демонстративно працювати на результат. Ось на цьому тлі і виявилися проблеми з мотивацією до якісного навчання у вищій школі. А з ними – й очевидна потреба в запозичення шкільного досвіду. Я маю на увазі досвід фінального оцінювання якості освіти.
      Очевидно, що від запровадження незалежного оцінювання для випускників наших вишів виграє у підсумку і  вища школа, і роботодавець, і держава в цілому.
      Давайте себе запитаємо – чим наразі займається Український центр оцінювання якості освіти? Відповідь проста. Забезпечує селекційні потреби вищої школи, тобто перевіряє готовність абітурієнтів до навчання в ній. А його функції набагато ширші і не мають обмежуватись лише цим.
      
      - Сьогодні багато в школі говорять про розрахункові рахунки для кожної школи. Як ви ставитися до цієї новації Кабміну?
       - М’яко кажучи, дуже стримано. Ідея, насправді, хороша, але впроваджують її в нас як завжди – аврально і примусово. Я отримала десятки дзвінків з різних регіонів. Люди стурбовані, якщо не сказати більше.
      Почнемо з того, що керівникам шкіл дзвонять з  райвно і шантажують невиплатами зарплати вчителям шкіл, які не  встигнуть відкрити до 1 жовтня такі рахунки. А в них маса запитань. Наприклад, керівник школи одержує право першого підпису на платіжних документах. Але право другого підпису – головний бухгалтер централізованої бухгалтерії райвно. Причому обидва підписи на платіжних документах скріпляються печаткою тієї самої установи. Але це прямо суперечить вимогам чинного Бюджетного кодексу, адже розпорядником бюджетних коштів є орган чи установа в особі його керівника, який має право першого підпису на всіх фінансових документах.
      Окремої розмови і громадського обговорення вимагає примус зараховувати на цей рахунок благодійні внески, гранти і дарунки. Ми що за рахунок цих коштів бюджет будемо поповнювати? Дуже  вже це нагадує розкуркулення.
     
      - Але ж маємо у підсумку оптимізацію механізмів управління шкільними коштами?
      - Якщо потребу введення до штатних розписів шкіл посади бухгалтера або бухгалтера-касира можна назвати оптимізацією, тоді так. Але чи не задорого це в умовах кризи та відвертого скорочення видатків на освітні проблеми?
      Щонайменше очевидно, що згадане вами урядове розпорядження потребує додаткового вивчення, громадського обговорення, апробації в якомусь із районів або областей, а також відповідного організаційного і методичного забезпечення.
     
      - Ви кажете, освітні видатки знову будуть скорочуватися?
      - На жаль, так. Очевидно найбільші проблеми в цьому навчальному році школа матиме з фінансуванням. І не тому, що в держави грошей взагалі нема. А тому що маємо непоборні традиції залишкового фінансування освітніх потреб.
      Судіть самі. Якщо Генпрокуратура має отримати в 2010 році майже на 27% більше коштів, ніж у 2009 році, МВС – на 9% або на мільярд гривень більше, то в бюджеті Міносвіти рівнесенько на цей мільярд коштів стає менше.
      Іншими словами, уряд вкотре вказав учителю, яке місце освіта й наука посідає з-поміж урядових пріоритетів. Схоже, підтримка «силовиків» напередодні виборів для Прем’єра важливіша за виживання освіти й освітян.
     
      - Які це може мати наслідки для впровадження освітньої реформи?
      - Такий проект бюджету не лише ставить хрест на освітній реформі. Разом з інфляцією він не дає жодного шансу на збереження школою найкращих фахівців, які мають соціальну мужність працювати вчителями.
      Нам слід усім нарешті визнати, що без педагога, захищеного престижністю учительського фаху, без сучасної матеріальної бази школа в кращому разі приречена на виживання. Лише повноцінний освітній бюджет і категорична відмова від залишкового принципу фінансування освітньої сфери забезпечать освітян реальною престижністю їх фаху, а школу – сучасною матеріальною базою.
      І  повірте, це залежить не тільки від парламентарів.
      
           
     
 

Спілкувався Микита ШМАТКО Газета «Житомирський НЕформат» № 38 від 07.10.2009

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"