Василь Козел:  «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Василь Козел: «Сила України не у її поділі на Схід і Захід, а у її сильному єдиному центрі!»

Кандидати в депутати в більшості випадках передбачувані в своїх «підходах» до виборців. Не схожим на інших претендентів на народного обранця виявився Василь Козел, голова Житомирської обласної організації Єдиного Центру – людина молода та енергійна, сповнена бажання працювати та вирішувати проблеми, завдяки системному підходу та далекоглядному баченню. І округ був обраний не випадково, адже рідний Василю Козелу Житомирський район є частиною 67-го виборчого округу, куди також входять Чуднівський, Любарський, Романівський та частина міста Житомира. Гадзинка, Нова Вигода, Березина, Глибочиця – села Житомирського району, де знають Козела Василя не з плакатів- обіцянок та «біг-мордів». Він тут прикладає всіх зусиль, щоб відродити та надати європейського вигляду селу.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Економіку зможуть «витягнути» інфраструктурні проекти
2009-05-05 10:00:00

Економіку зможуть «витягнути» інфраструктурні проекти

Геннадій Зубко: «Економіку зможуть «витягнути» інфраструктурні проекти»

Кинуті будмайданчики, сиротливі баштові зводи, пусті робочі вагончики – значні площі, де ще рік тому кипіла робота зі зведення житлових масивів, зараз нагадують пустельні пейзажі чорнобильської зони. Криза зачепила будівельну галузь однією з найперших. Сьогодні хоча би довести до ладу проекти, готові на 80%. Але і тут не слід вигадувати велосипед, щоб вийти із занепаду. Достатньо лише бути професіоналом і керуватися здоровим глуздом. Голова Житомирської обласної організації Єдиного Центру Геннадій Зубко завжди «на передовій» – і як один з керівників місцевого заводу огороджувальних конструкцій, і як депутат міськради. Він упевнений: українське будівництво врятується європейським досвідом і підтримкою інвестиційних програм. Тим паче, що для цього країни має все необхідне.


- Нещодавно прем’єр заявила про уповільнення економічного спаду. Ви щодня стикаєтесь не зі статистикою, а реальними проблемами. Чи дійсно можна говорити про стабілізацію?


- Зі статистикою треба бути дуже обережними, бо нею можна крутити, як заманеться. Якщо поглянути на кількість реально виробленої продукції чи виплаченої зарплатні у будь-якій галузі, ми побачимо, що ніякої стабілізації немає.
Ці заяви спрямовані на підтримання власного рейтингу. Вони мені дуже нагадують вересневі: замість підготувати країну, Юлія Володимирівна намагалася заспокоїти суспільство, мовляв, криза нас не зачепить. Як наслідок, українська економіка виявилася повністю не готова до такого удару, що породило серйозну паніку.


Об’єктивно сьогодні немає, за рахунок чого стабілізувати економіку: немає стабільного курсу, чіткої урядової політики, в інвестиційні проекти  не залучаються стратегічні інвестори. (Важко виділити спекулянтів на ринку нерухомості – тому краще не ображати не багатьох вітчизняних інвесторів). Далі скорочується виробництво, звільняються люди. У нас на підприємстві ми намагаємося зберегти кадровий склад, тому йдемо шляхом скорочення робочого часу. Отже, спад триває, і українська економіка ще тільки наближається до своїх мінімальних показників.


- Єдиний Центр у Житомирі – один з ініціаторів створення Антикризових рад в області. Наскільки ефективна їх робота?


- Про ефективність зараз важко говорити, але Антикризові ради працюють, і це головне.
Нині головна проблема – відсутність замовлень та зупинка виробництва. Щоб виправити ситуацію, недостатньо рішень антикризових рад. У наших силах домогтися зменшення податкового тиску чи оптимізації видатків. Власне, цим ми разом з міською владою й займаємося: зменшуємо орендну плату за комунальну нерухомість для підприємств, які орендують ці приміщення, зменшуємо орендну плату за землю для промислових підприємств, тощо.
Також ми активно працюємо з інвестиційними департаментами при міській та обласній радах, намагаємося налагодити зв’язки із закордонними споживачами, інвесторами, щоб ті або вкладали кошти у розвиток виробництва на підприємствах області, або залучали їх до реалізації власних проектів.


До прикладу, на своєму підприємстві ми звернулися до старих замовників, з якими працювали ще 2002 року на експорт. Зараз намагаємось працювати за тією ж схемою, тому що внутрішнє споживання будівельної продукції істотно зменшилося.


- Економісти кажуть, що криза в Україні розпочалася із зупинки будівництва. Зараз навіть у столиці, яка переживала будівельний бум, припинено будь-які роботи. Як Ви можете прокоментували ситуацію?


- Будівельна галузь є однією з ключових в українській економіці, адже скажімо, один будівельник забезпечує роботою вісімнадцять людей із суміжних галузей. Тому закономірно, що саме будівельники першими відчули на собі кризу. Спад розпочався ще у травні минулого року. Справа в тому, що ми повністю залежні від кредитних грошей, і як тільки зупиняється іпотечне або звичайне кредитування, зупиняється і будівництво.


Сьогодні банки взагалі не кредитують. Вкладати гроші у будівництво, коли знаєш, що нікому купувати житло, також ніхто не хоче. Тому сьогодні добудовуються проекти, розпочаті до кризи і готові на 80%. Про нові проекти не може бути й мови.


- Нещодавно було заявлено, що у Житомирі уже виділено ділянку землі під будівництво в рамках програми «Доступне житло». Коли розпочнуться роботи?


- Ця програма була розпочата ще до кризи, і вона була покликана забезпечити доступним житлом і  в сенсі вартості, і в сенсі споживання. Тобто мова йде про будівництво квартир малосімейного чи гостинного типу в непрестижних районах та на околицях міста.
Станом на сьогодні є ділянка, але немає інвестора. Причини ті ж, про які я говорив раніше: відсутність ресурсів та зупинка кредитування.


- Як Ви гадаєте, які програми могли б стати рятівним колом для економіки?


- Ще як тільки криза дала про себе знати, більшість країн Європи почали вкладати великі кошти у внутрішні інфраструктурні проекти. Або, скажімо, той же Китай спрямував на розвиток власної інфраструктури близько 600 мільярдів доларів. Україні також варто було б наслідувати цей приклад...
- Без сумніву, у нас же за три роки Євро, а немає ні доріг, ні готелів...
- Тут також багато проблем. Зокрема, Верховна Рада досі не прийняла закон «Про концесії», через що приватні інвестори не поспішають вкладати кошти в ці інвестиційні проекти тому,  що немає гарантії на їх захищеність.
Наскільки мені відомо, сьогодні держава виділяє значні кошти на будівництво НСК Олімпійський. Найближчим часом планується виділити кошти на будівництво додаткових терміналів у Борисполі та Жулянах. А ось у інших містах – Харкові, Донецьку, Дніпропетровську – працюють приватні інвестори.


Житомирщина є транзитною областю у маршруті Євро-2012, але у нас є підприємства, які можуть працювати на інфраструктурних проектах в інших регіонах, скажімо у Львові, де ситуація з будівництвом стадіону досі остаточно не прояснилася.


- Україна має і більш «болісні» будівельні проекти. Європейський Банк Реконструкції та Розвитку анонсував, що вже влітку стартують роботи зі зведення нового саркофагу над четвертим блоком ЧАЕС. Чи будуть українські компанії залучені до реалізації цього проекту?


- Примітно знаєте, що: доки в Європі не почалася криза, доти далі розмов про необхідність будівництва саркофагу справа не йшла. А зараз уже маємо конкретну компанію, строки.
За домовленостями, агентом-підрядником проекту є французька компанія, яка заявила про намір розмістити усі замовлення за межами України. Зрозуміло, що це робиться, аби підтримати своїх виробників у Європі. Тобто ЄБРР дає гроші на реконструкцію – і тут же їх забирає для своїх підприємств. У результаті, Україна залишається з боргами, але з укриттям. Такого ж результату можна досягти, але одночасно підтримати внутрішнє виробництво, розмістивши замовлення для проекту в Україні.


Звичайно, є багато запитань з приводу якості конструкцій та матеріалів, себто чи здатні українські компанії забезпечити виробництво продукції відповідно до стандартів проекту. Деякими видами робіт українські будівельники взагалі ніколи не займалися. Але я переконаний, що у нас є для цього всі можливості: інженерні кадри, досвід роботи на інших проектах, сировина.


Ми будуємо для себе, тому повинні вчитися, і я переконаний, основою державної політики має стати принцип: все, що в умовах кризи виробляється для України, повинно вироблятися в Україні.


- Тема Чорнобиля – актуальна для Житомирщини, адже область – одна з трьох найбільш постраждалих від аварії. Нещодавно міністр з надзвичайних ситуацій оголосив про можливість звуження Чорнобильської зони. Як Ви ставитесь до цього?


- Головне питання: для чого це робиться? Якщо лише щоб зекономити кошти на виплатах соціального забезпечення постраждалим, то це абсолютно невиправдано. Відповідно до законодавства, доплата за роботу в зоні радіаційного забруднення повинна складати дві мінімальні зарплати, тобто 1200 гривень. Мається на увазі Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Але відповідно до постанови Кабміну від 26.07.96 №836 цим людям виплачують близько 10 гривень. Тобто, в чинному законодавстві є ряд неузгоджень, які потребують врегулювання.

Звужуючи зону радіаційного забруднення, уряд не пропонує нічого навзамін: де-юре люди будуть позбавлені пільг, але де-факто – проживатимуть на зараженій території.


Якщо ця ініціатива пов’язана з наміром розпочати будівництво у зоні відчуження, мовляв, статус зони відчуження відлякує інвесторів, – то в Україні ще вдосталь території для реалізації такого роду проектів. Тому перш, ніж приймати рішення, потрібно неупереджено дослідити проблему, ставлячи на перше місце інтереси та здоров’я людей.


- На чиї плечі лягає соціальне забезпечення чорнобильців: центрального чи міського бюджету? Наскільки справно виділяються кошти?


- Виплата соціального забезпечення – прерогатива центрального бюджету через головне управління праці та соціального захисту населення. Утім, в області заборгованість лише по виплаті компенсацій, працюючим на територіях, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС, становить більше 5 млн. грн. А в разі ухвали судами численних  позовів щодо виплати компенсацій, необхідно буде виплатити близько 620 млн. грн.


- Упорядкування тарифів на житлово-комунальні послуги не менш гостра проблема, ніж чорнобильська. Тим паче, вона стосується майже усіх українців. Як у Житомирі вирішують питання невідповідності тарифів якості наданих послуг?


- Я вважаю, що це проблема здорової конкуренції. Лише якщо вона є, можна впливати на тарифи та на якість послуг. З огляду на це, конкретно у Житомирі ми почали залучати до надання житлово-комунальних послуг поряд з комунальними ще й приватні підприємства. І тепер вже можна порівнювати якість наданих послуг.


- І наскільки вона відрізняється?


- Про це ще рано говорити, потрібен час. Коли паралельно будуть працювати дві-три компанії на цьому ринку, ось тоді можна буде порівнювати. Тоді й комунальні підприємства, які сьогодні підпорядковані місту, також будуть працювати по-іншому.


Поза тим, у цьому питанні необхідна також активна позиція громадян. Сьогодні є розуміння щодо якості послуг, є інформація про те, які саме послуги повинні надаватися відповідно до квартплати.


У цьому плані місцева влада йде шляхом створення об’єднання співвласників будинків, які беруть на себе забезпечення комплексу комунальних послуг. Такі об’єднання мають можливість залучати кошти жителів будинків, акумулювати їх на спільному рахунку та замовляти послуги там, де це дешевше та якісніше.


Бо у нас знаєте, за якою системою працюють ЖЕКи? Вони сьогодні є одночасно і замовниками, і виконавцями. Тому закономірно, що виникають проблеми з якістю послуг.


- Як депутат міськради Ви нещодавно виступили з ініціативою створення комунального підприємства маршрутного таксі. Чи допоможе це вирішити давню проблему із заборгованістю комунальних транспортників?


- Скажу відверто, трамваї та тролейбуси – це хоч і екологічно чистий, проте дуже дорогий вид транспорту. Зовсім небагато міст Європи можуть собі його дозволити. Але наші батьки і діди його створювали тяжкою працею й тому наше покоління повинно не тільки зберегти цей вид транспорту, а й надати йому нову якість.


Проблема в тому, що є закон про пільгове перевезення, за яким держава повинна відшкодовувати вартість перевезення пенсіонерів і ще понад 10 пільгових категорій громадян. Таким чином, 50% усіх перевезень сьогодні є пільговими, але державою відшкодовується лише 20% їх загальної вартості. З року в рік ця заборгованість росте, і її нічим перекрити, окрім як узяти кредит в банку. Але й його нікому повертати. Ми в комітеті промисловості, транспорту та зв’язку запропонували створити комунальне підприємство перевезення автобусами на основі однієї з двох площадок ТТУ.


Йдеться не тільки про маршрутне таксі, а й про перевезення великими автобусами. За рахунок коштів, вилучених від роботи цього підприємства, місто змогло б покривати частково борги ТТУ, підвищувати якість перевезень та покращувати ситуацію з транспортною мережею міста.


- Автобуси вже є, чи треба купувати?


- У нас є затверджений бізнес-план проекту, де йдеться про домовленості низкою виробників. У ньому також було прораховано, який кредит треба взяти у банку і під які відсотки.
Але через кризу та зупинку видачі кредитів ми були змушені заморозити реалізацію цього проекту. Тому все залишається так, як і було: держава не переглядає субвенції на пільгове перевезення, що призводить до подальшого зростання заборгованості ТТУ.


- Тепер питання особистого характеру. Ви – випускник Києво-Могилянської бізнес-школи, яка є однією з найавторитетніших в Україні. Чи вдається втілювати новітні менеджерські підходи на державній службі та в партійній роботі?


- Я дійсно вважаю Києво-Могилянську бізнес-школу найавторитетнішою в Україні. Після її закінчення я також отримав диплом Могилянки за фахом економіста. І мушу сказати, що духом академії, який чітко окреслений девізом бізнес-школи «Надихати лідерів», просякнуте усе навчання. Словами це не передати, це треба відчути.
Щодо підходів, то основна увага сучасного менеджменту зосереджена на мистецтві підібрати та сформувати команду, колектив. А це можливо зробити лише за рахунок чіткого формулювання мети, яка стала би спільною і справді потрібною для всіх членів команди.


Власне, це я і прагну реалізовувати у своїй роботі, у спілкуванні з людьми, колегами. Повірте, мотивувати людей – це нелегка праця. Інколи вдається, інколи не зовсім. Однак результати моєї праці, і як депутата міськради, і найголовніше, як голови житомирського осередку Єдиного Центру, якраз підтверджують високу продуктивність командної роботи.


- Кажуть, Ви захоплюєтесь хокеєм – а це яскравий приклад командної гри. Коли востаннє тримали ключку?


- Ми з друзями граємо два рази на тиждень: в середу та суботу. У нас в Житомирі є гарна ковзанка, яка спочатку зовсім не планувалася як хокейний майданчик. Однак охочих грати у хокей виявилося чимало. За рік назбиралося понад 60 хокеїстів – фактично три повноцінних команди. До нас приїжджають люди з Бердичева, Вінниці, Рівного, Києва.


- На якій позиції граєте? Виходить закидати?


- У центрі, нападаючого. Основна моя функція – дати можливість закинути іншим.


- Про Вас завжди говорять як про зразкового сім’янина. Що для Вас родина?


- Дійсно, намагаюся бути зразковим сім’янином, адже родина для мене дуже багато означає. Лише з рідними я можу по-справжньому відпочити. Увесь свій вільний час я проводжу з ними – з дружиною, дітьми, невісткою, а віднедавна ще й з онучкою, якій 27 квітня буде рік. На ці травневі свята також відпочиватимемо усі гуртом. Поїдемо, мабуть, за місто, на природу.

 

Розмову вів Петро Розуменко Газета "Єдиний Центр" № 15 від 25.04.09

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"